UESA Banner

UESA Home
About Us
News
Calendar
Membership
Chapters
Mail Lists
Internet Links
Technical Articles
Resumes & Job Hunting Help


Search uesa
Search www
Google
АНДРІЙ ВІЛЬШЕНКО 

(Псевдонім АНАТОЛЯ ВОВКА)

МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА НОМЕНКЛЯТУРА

НЕОРГАНІЧНОЇ ХЕМІЇ

(проєкт)

ПЕРША ЧАСТИНА

MODERN UKRAINIAN NOMENCLATURE
OF INORGANIC CHEMISTRY

(A PROPOSAL)

Працю переглянули Термінологічна Комісія Наукового 

Товариства ім. Шевченка і Термінологічна Секція 

Товариства Українських Інженерів Америки. 

Видано коштом ТУІА.

UDC 001.4:546:483

Copyright 1962 by the Shevchenko Scientific Society.



ЗМІСТ

Резюме

Переднє слово

Вступ

Хемічні елементи

I. Принципи творення назов елементів

II. Національні назви елементів

III. Правописні проблеми в назвах елементів

  1. Етимологія назов
  2. Закінчення назов
IV. Станадартизація символів та назов елементів

V. Додаткові показники при символах елементів 

VI. Підсовєтська номенклятура елєментів 

VII. Таблиця назов хемічних елементів в українській і в трьох чужих мовах 

VIII. Назви груп елементів 

IX. Використані матеріяли (до обидвох частин)




РЕЗЮМЕ

У 1920-тих роках, в добі, українізаційної політики" українські мовознавці та науковці з різних галузей науки багато уваги присвятили поліпшенню та унормуванню нашої термінології та номенклятури. В хемічній ділянці, у висліді цієї праці, в 1927-му році прийнято до вжитку нову систему номенклятури неорганічної хемії, побудовану на міжнародних основах.

З розгромом української науки в 1930-их роках цю модерну хемічну номенклятуру заборонено, а запроваджено натомість українську версію традиційної російської номенклятури. За тридцять років, що минуло з того часу, ця архаїчна, незграбна, а подекуди й баламутна номенклятура залишилася практично без змін (так само, як і російська), хоч у вільному світі за цей час зроблено великий поступ у раціоналізації та уніфікації цієї ділянки.

Оця праця є спробою доповнити та змодернізувати нашу хемічну номенклятуру з 1927 року в дусі Остаточних Правил номенклятури неорганічної хемії, ухвалених Міжнародним Об'єднанням Чистої та Застосованої Хемії в 1957 році. Застосування цих правил до українського назовництва створює деякі мовні та правописні проблеми; їх у цьому проекті передискутовано, і запропоновано для них розв'язку.

В оцій першій частині праці обговорено назви хемічних елементів та їхніх груп; в другій частині, що появиться згодом, буде подана номенклятура хемічних сполук.

SUMMARY

The system of Ukrainian nomenclature proposed in this paper is a revision and an extension of the nomenclature developed in Ukraine in 1927. As this system was based on international nomenclature it was banned from use for political reasons a few years later. A Ukrainian version of the traditional national Russian nomenclature was introduced instead. This obsolete, cumbersome and often confusing system has been used in Ukrainian science for the last thirty years. In spite of the rapid progress in the rationalization and unification of chemical nomenclature made in the meantime in the Western world, no corresponding improvements were permitted in the Soviet Union.

In this paper the author brings the Ukrainian nomenclature of 1927 up to date. The Definitive Rules of the International Union of Pure and Applied Chemistry (1957) are used as the basis of the proposed system. Linguistic problems arising in the adaptation of the IUPAC rules for the Ukrainian language are discussed and their solution is proposed.

This paper deals with the names of chemical elements and their groups. The second part, covering the nomenclature of inorganic chemical compounds, will appear at a later date.

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Бурхливий розвиток національного життя України в роках 1917-1920 не зупинився цілком з відходом уряду й армії на еміграцію. Розбуджений боротьбою за незалежність, нарід продовжував ці змагання на культурному полі-єдиному можливому ще тоді на рідних землях. Натурально, це проявилося, передусім, в галузі рідної мови-це було змагання за перехід від мови підрядної, льокальної-до мови, що е ознакою культурної нації.

Відчувався брак багатьох термінів з усіх ділянок науки, зокрема в галузях природознавчих і технічних наук. В році 1927 в Харкові відбулася нарада хеміків, на якій ухвалено вжити інтернаціональну термінологію, що базується на старогрецьких і латинських термінах для упорядкування української хемічної номенклятури.

Приблизно в той самий час на еміграції в Чехо-Словаччині існували три українські високі школи: Українська Господарська Академія в Подєбрадах, як осередок технічно-господарських наук, Український Вільний Університет-як осередок, передусім, гуманітарних наук і Високий Педагогічний Інститут-обидва в Празі.

При Українській Господарській Академії, що була тоді найбільшим осередком українських наукових сил в галузі хемії, вже кілька років існувала термінологічна комісія, що працювала над виробленням технічної термінології конче потрібної тоді для викладів і вида вництва технічних книжок і підручників.

В часі, що якраз збігається з нарадою в Харкові, хеміки в Подєбрадах запросили на голову Номенклятурно-Хемічної Комісії академіка проф. І. Горбачевського, тоді ректора УВУ і професора УГА, і протягом кількох засідань виробили проект української хемічної номенкля тури, що базується також на інтернаціональній термінології. Транскрипцію цих термінів на українську мову було переведено уважно, уникаючи їх вульгаризації.

З бігом часу-між двома світовими війнами-ситуація значно погіршала. В підсовєтській Україні з розгромом національного життя з початком 30-х років почалася ера повної русифікації, а втім і наближення всіх термінів української наукової мови до відповідних російських термінів, часто цілком неґуючи прикмети і особливості української мови. В західній Україні не було вжито відповідних заходів до збереження чистоти української наукової термінології-часто вживалося термінів узятих з мови сусіда-Польщі. Особливо рішучий наступ русифікації розпочався після об'єднання всіх українських земель під одним окупантом.

Мені, як одному з двох, що ще живуть, членів Номенклятурно-Хемічної Комісії в Подє-брадах, яка діяла майже 35 років тому, дуже приємно привітати появу цінної праці інж. А. Вільшенка, що українську хемічну номенклятуру побудував на тому самому інтернаціональному принципи, як і постанови в Харкові і Подєбрадах. Праця над упорядкованням хемічної термінології є доказом тяглости нашого змагання за чистоту української наукової мови.

Д-р інж. Микола Зайцев

[Бувший] Директор Математично-Природописно-Лікарської Секції

Наукових Товариств ім. Шевченка

вступ

Цього року минає 35 літ від важливої події у розвитку української наукової мови, а зокрема її хемічної вітки. Восени 1927 року відбулася у Харкові Всеукраїнська нарада в справі усталення хемічноі номенклятури. Представники декількох груп наших хеміків, що незалежно від себе працювали над проблемами нашого хемічного назовництва, ухвалили на цї нараді основні правила нової хемічиоі неорганічної номенклятури. Постанови наради лягли в основу "Словника хемічноі номенклятури", що появився рік пізніше (18).

З розгромом "української політики" в підсовєтській Україні на початку тридцятих років заборонено теж і прийняту нарадою нову номенклятуру. Тоді, коли ухвалена нарадою українська номенклятура орієнтувалася на міжнародну, новий курс завернув до давньої ,,народної" номенклятури. Але й наша народна номенклятура, представлена в словнику хемічноЇ термінології О. Курило з 1923 року (27), видавалася розгромникам самобутности української культури за дуже націоналістична. Тому її відкинено, а впроваджено до вжитку номенклятуру, що практично була російською в українізованій формі. Ця номенклятура вживається й досі. Її недавно закріплено та завершено у російсько-українському словнику, що вийшов у Києві з початком 1960 року (30). Оцінку цього словника подано у статті підписаного "Новий хемічний словник" (9а).

При такому стані речей ясно, що всяка самостійна праця над дальшим розвитком нашої термінології і номенклятури може йти тільки на еміграції . І тому саме на українських хеміках у вільному світі лежить завдання вести таку працю. Хемічна мова не є річ раз на завжди усталена і незмінна, навпаки, вона росте і міняється разом з розвитком хемії у безперестанному змаганні до досконалости. За останні десятиліття пророблено багато праці над раціоналізацією та уніфікацією хемічної номенклятури на світову скалю. Відповідні номенклятурні комісії Міжнародного Хемічного Об'єднання упорядкували чимало досі неусталених ділянок хемічноі мови та прийняли цілий ряд правил міжнародної хемічної номенклятури. Поодинокі народи приймають рекомандації Об'є днання і поступово вносять їх у свою номенклятурну практику. Ці реформи одначе зовсім не відбилися ва нашій підсовєтській номенклятурі тому, що її прототип-російська номенклятура-тих правил не визнає.

Метою цього номенклятурного проєкту є отже доповнити та змодернізувати нашу номенклятуру часів Всеукраїнської наради в дусі її ж таки постанови, що: "складаючи українську хемічну номенклятуру, слід орієнтуватися на номенклятуру інтернаціональну". (18). Праця заплянована у двох частинах. У цій першій частині обговорено назовництво хемічких елементів та їхніх груп, у другій, що появиться друком згодом, будуть подані загальні принципи назовництва хемічних сполук. У тій частині буде теж окремий відділ "Огляд типів хемічних сполук", в абетковому порядку, та, на кінець, двомовний словничок термінів, інших як назви елементів та сполук, але вживаних у хемічній номенклятурі.

Великою перешкодою у праці над номенклятурою є неустійненість, а часто й неясність, нашого правопису чужих слів. Між нашими мовознавцями у вільному світі е досить поширений погляд, що цей правопис вже віддавна потребує основної реформи. Тому, що в ділянці наукової мови мусять забирати слово не тільки лінг вісти, але і працівники даної наукової діалянки, автор висунув теж деякі пропозиції щодо правопису хемічних назов, бажаючи, щоб він був логічний і послідовний у тій ділянці. Деякі правописні проблеми хемічної номенклятури були вже обговорені декілька років тому у "Бюлетені Термінологічної Комісії НТШ". (10). Маємо надію, що майбутні реформатори нашого правопису візьмуть під розгляд усі ті правописні пропозиції .

Накінець треба підкреслити, що подана номенклятурна система, чи вірніше пропонована українська форма міжнародної номенклятурної системи, є тільки проєктом номенклятури до часу, коли вільні наші наукові державні установи зможуть вирішити ці справи. Тим не менше автор сподіється, що оцей проект виповнить вакуум, який існує в ділянці хемічного назовництва в українській школі та в друкованому слові вільного світу. Зокрема він повинен стати в пригоді тим нашим хемікам на еміґрації, що бажають говорити чи писати на хемічні теми у рідній мові, яким офіційна, до краю поросійщина, підсовєтська номенклятура непринятна. Автор буде вдячний за завваги та доповнення до проєкту, які просимо слати на адресу Видавництва.

ХЕМІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

I. Принципи творення назов елементів

Всезукраїнська Нарада в справі усталення хемічної номенклятури, що відбулася восени 1927 року, прийняла латинську мову за підставу для українських назов тих елементів, що не мають узвичаєних народних назов. Це була дуже влучна і, як на той час, поступова постанова. Вона була важливим кроком до уніфікації світової хемічної номенклятури і то саме тоді, коли всі наші сусіди мали в науковому назовництві зовсім протилежний курс-продовжували творити свою окрему, вузько-національну номенклятуру.

Про те, що наші хеміки вже 35 років тому стали на правильний шлях, свідчить постанова номенклятурної комісії Міжнароднього Об'єднання Чистої та Застосованої Хемії (у дальшому, скорочено МОХ). У своїх Остаточних Правилах із 1957 року ця комісія рекомендує: "Є побажане, щоб назви (хемічних елементів) різнилися якнайменше поміж поодинокими мовами" (20). Це ствердження практично означає рекомендацію латинських назов елементів як міжнародних тому, що вже й тепер назви великої більшости хемічних елементів у головних світових мовах основуються на латинських термінах.

"Словник неорганічної номенклятури" С. Зенкевича, зложений з доручення Всеукраїнської Наради і виданий у 1928 році (18), відкидає отже як непотрібні новотвори такі назви елементів, як: вап, вапець для Са, глинець для Аl, гірчець для Mg, солець для Na, душець для N, кремій, крем для Si. (14, 27). Далі, згідно з принципом латинської основи, Зенкевич вживає: натрій-а не содій, чи сод, калій-а не потас, стибій замість-антимон чи сурма.

Майже в тому самому часі українські хеміки на еміграції пішли ще далі в напрямку інтернаціоналізації нашої хемічної номенклятури. Номенклятурна хемічна комісія Української Господарської Академії в ЧСР, під головуванням сеньйора української хемії, проф. Івана Горба-чевського, прийняла в 1928 році таку постанову: "Спробувати позбутися трьох зайвих, але освячених довгорічною практикою, національних назов, замінивши їх міжнародними, а саме: "нітроґеній" (замість "азот"), "гідроґеній" (замість "водень") та "оксиґеній" (замість "кисень")" (37).1)

Помимо всіх тих спроб унормувати наше назовництво хемічних елементів, ця проблема до нині не розв'язана задовільно. Проф. Горбачевський ствердив це вже в час останньої світової війни: "Як виходить зі сказаного, назви первнів все ще не є до решти устійнені" (14).

II. Національні назви елементів

Устійнена хемічна номенклятура є передумовою успішного розвитку хемічного знання. Хемія сьогодні, подібно як й інші технічні науки, є міжнародна своїм обсягом і тому досі існуючі окремі національні номенклятури є великою перешкодою в обміні хемічними інформаціями й досвідом поміж поодинокими народами. Можна передбачити, що під тиском цієї великої потреби взаємного порозуміння, у майбутньому всі культурні народи знайдуть спільну хемічну мову-міжнародні назви для хемічних елементів і сполук. Уже сьогодні символи хемічних елементів є міжнародні, з малими тільки відхиленнями однакові в усіх мовах і, що важливе, вони основані на латинських назвах елементів.

Покищо, одначе, ті елементи, що знані людству від багатьох століть, задержують у поодиноких номенклятурах свої народні назви. Тому то й в українській номенклятурі залишаємо надалі народні назви тих елементів, а саме: Ag-срібло, Аu-золото, Сu-мідь, Fe-залізо, S-сірка. До цього списку навмисне не враховуємо ще двох народних назов, що подані в словнику Зенкевича, а саме: оливо для Рb та цина для Sn. Щодо першої назви-оливо, то вона в Україні віддавна двозначна й тому в раціональній номенклятурі неприйнятна. Ця назва вживається у народній мові для елементу Рb, але теж, і то частіше, для елементу Sn. 2)

Розуміється, що в підсовєтській Україні для Sn прийнялися виключно назва та правопис-олово тому, що так є в російській мові. Подібно ж і елемент Рb в підсовєтській номенклятурі називається-свинець, бо так є по-російськи.

Щоб якось вийти з цієї плутанини назов та оминути непорозумінь у майбутній нашій хемічній літературі (сьогодні вона у підсовєтській Україні, поза школою, ледве що існує), пропонуємо прийняти для хемічного вжитку нові назви для обидвох елементів, а саме зукраїніk зувати їхні латинські назви. Отже: Рb-плюмбій, не оливо, олово чи свинець; Sn-станій, не цина, ціна чи оливо. У випадку Sn, в користь нового терміну рішає й те, що назва-цина, запозичена з німецької мови, тепер у підсовєтській Україні, мабуть, зовсім і незнана.

Від назов хемічних елементів творяться у хемії деякі похідні терміни, що вживаються в назвах сполук. Згідно з рекомендаціями міжнародної номенклятури, прийнятими Всеукраїнською Нарадою, похідні терміни від тих елементів, що мають народні назви, творяться не від тих народних назов, але від їхніх латинських відповідників. Так наприклад похідні від елементу Fe творимо від слова "ferrum", а не від-залізо. Це правило приймається в головних мовах, як це видно з таких прикладів:
 

Елемент   Похідна назва
Au (aurum)    
англ. gold aurate
франц. or aurate
нім. Gold Aurate
укр. золото аврат
Sn (Stannum)    
англ. tin stannate
франц. etain stannate
нім. Zinn Stannate
укр. станій станат

Це правило про похідні терміни має, одначе, один вийняток. Похідні від елементу Нg творяться не від його латинської назви hydrargyrum але від другої його назви - mercurius. Так отже українська похідна назва є - меркурат. Від цієї другої латинської назви походить теж і українська  назва самого елементу Hg - меркурій. Всеукраїнська Нарада рекомендує цей термін замість народного, але невигідного - живе срібло, чи іншого синоніму - ртуть.

Дальші приклади похідних термінів від елементів з народними назвами ось такі:

  1. залізо, але - гексаціяноферат (давніше фероціянід)
  2. мідь, але - купрамонійний шовк 
  3. водень,але - гідроґенізація вугілля,гідроксид
  4. кисень, але - оксид, оксидація (окиснення)
  5. вуглець, але - карбонат, карбонил, карбид 
  6. сірка, але - сульфатна кислота, сулфид.
1У таблиці назов елементів подає мо для кожного з тих трьох елементів обидва українські терміни досі вживаний як теж і новий, пропонований комісією. Цей другий термін вживаємо одначе без закінчення -ій, яке, згідно з рекомендаціями МОХ, вживаємо тільки для назов металів. Тому отже: нітроґен,гідроґен, оксиґен.
2 У давніших словниках знаходимо такі переклади: Уманець (1893 рік) (36): рос. олово (Stannum) =укр. оливо (Лівобережна Україна); цїна, цїнь (Правобережна Україна). Тимченко: (1897 рік): рос. олово = укр. оливо. Грінченко (1909 рік) (16): укр. оливо = рос. 1) олово. (Sn), 2) карандаш; укр. цина =рос. олово, цинк. 

III. Правописні проблеми в назвах елементів

1) Етимологія назов

У правилах нашого правопису з 1929 року (популярно знаного як ,,академічний правопис") узалежнено правопис чужих слів від мови, з якої дане слово до нас прийшло та від часу, коли це сталось. Цей правописний принцип дуже непрактичний та часто й неясний щодо хемічних назов. Hазви хемічних елементів походять з різних мов:

латинської (елементи Аl, С, Са, F, Ra, Si),

грецької (елементи Вґ, СІ, Cr, Li, Р),

німецької (елементи Ві, Co, Ni, Zn) 

та і з декількох інших. Деякі елементи знову ж дістали свою назву від прізвищ осіб різних національностей, наприклад Curium, Einsteinium, Fermium, Nobelium, Mendelevium, а з давніше відкритих Samarium і Gadolinium. Ще інші елементи названо від місцевостей (Bk, На, Ho, Lu, St, Tb, Y, Yb), континентів, країн чи провінцій (Cf, Eu, Ga, Ge, Po, Ru). Одначе, всі ті назви мають одне спільне: вони створені на базі латинської мови, тобто навіть слова, що походять з мов інших, як латинська, дістали латинську форму для хемічного вжитку. Так наприклад німецьке Wismut латинізовано на Bismutum.

Тому, на думку автора, єдиною раціональною розв'язкою заплутаного питання нашого правопису назов хемічних елементів є вважати всі назви хемічних елементів за запозичення з латинської мови і відповідно їх правописне трактувати. Такий погляд стосується не тільки української, але й інших мов, і він може стати основою уніфікації хемічної номенклятури в усіх світових мовах. Професор К. А. Єнсен із копенгагенського університету в Данії, визначний авторитет у тій ділянці, стверджує: "Щоб впровадити зміни потрібні для уміжнароднення правопису хемічних термінів, треба розглядати їх як латинізовані наукові терміни, подібні до латинських назов ботанічних та зоологічних видів. Таке становище дає можливість зміняти правопис хемічних термінів без зміни правопису інших слів щоденного життя, що є латинського чи грецького походження (17) (підкреслення автора).

Вважаючи отже назви елементів за відносно недавні запозичення з латинської мови, можемо згідно з відповідним правилом нашого правопису послідовно передавати в них латинське h як г, g як ґ, l  як ль. Цей правопис стосуємо теж до назов елементів, що початково вийшли з гречької мови, але щойно у своїй .латинській формі стали хемічними термінами. Тому пропонуємо писати: арґон, ґалій, лянтан, хльор, танталь, маґнезій, манґан, ґерманій. З цієї ж самої причини пишемо - бісмут (так і в словниках Курило (27) і Зенкевича (18), а не, як у підсовєтській практиці за російським зразком - вісмут.

Треба, одначе, відмітити один вийнягок із загального правила, що українську назву елементу основуємо на його латинській назві. У випадку декількох назов елементів, що походять від прізвищ осіб чи назов місцевостей, латинська мова, через свої фонетичні особливості, деформує оригінальну вимову слова. В таких випадках видається більше корисним базувати нашу назву такого елементу радше на оригінальній вимові прізвища чи назви, як на їхній латинізованій формі: Тому пропонуємо вживати:
 
Cu (Curium) кюрій, а не курій
Es (Einsteinium) айнштайній, а не ейнштейній (підсоветське)
Md (Mendelevium) менделеєвій, а не менделевій 
Bk (Berkelium) берклій, а не-беркелій (така й дійсна вимова назви міста Berkeley у Каліфорнії, від якого елемент названо)
Lw (Lawrencium) лоренцій, а не-лявренцій (така англійська вимова).

2) Закінчення назов елементів

Більше як 90% усіх хемічних елементів має в латинській мові назви, що кінчаться на -um, або -ium. У процесі пристосування цих назов до поодиноких світових мов закінчення -um майже в усіх головних мовах відпало. Так отже латинське bromum дало англійське brom , французьке brome, німецьке Brom. Закінчення -ium відпало головно у назвах здецидованих неметалів. Латинське hydrogenlum дало англійське hydrogen, французьке hydrogene, еспанське hidrogeno. У назвах решти елементів закінчення -ium залишилося повністю тільки в англійській мові, зате у великій мірі воно відпало у французькій і російській мовах, а ще більше у німецькій. Це видно з ось такого порівняння відповідних термінів:
 
Символ
Англійське
Французьке
Німецьке
Російське
Се 
cerium
cerium
Cer
церий
Cr
chromium
chrome
Chrom 
хром 
Nd
neodymium
neodyme 
Neodym 
неодим
Nb
niobium 
niobium 
Niob 
ниобий 
Se 
selenium 
selenium 
Selen 
селен 
Ti 
titanium 
titane 
Titan 
титан
V
vanadium 
vanadium 
Vanadium 
ванадий
uranium 
uranium 
Uran 
уран 

  В останніх трьох мовах нема одначе правила, що рішало б, котрі елементи тратять, а котрі задержують закінчення. Такий стан речей дуже утруднює виучування та запам'ятування правопису назов тих елементів у цих мовах.

Українські ранні творці хемічної номенклятури йшли в тому питанні за прикладом сусідів. Галицькі хеміки були за максимальне скорочення назов елементів, навіть тих, що в німецькій мові зберігали -ium, тобто пропонували такі назви як: літ, рад, осм, рутен. Професор I. Горбачевський, одначе, вважав, що такі радикальні скорочення непотрібні та недоцільні, як з мовного, так і з хемічного боку (14). Словник хемічної термінології О. Курило, що появився у Києві в 1923 році (27), придержувався, щодо закінчень згаданих елементів, російської практики. Теперішні українські підсоветські підручники та словники все ще по-рабському наслідують російську номенклятуру (З, 11, 22, 23, 24, 30, 40). Так отже вони вживають закінчення -ій для елементів Се, Nb, V, а без закінчення пишуть назви елементів Сr, Nd, Se, Pd, Те, Ті, U, W.

На тлі описаного, можна б сказати, припадкове правопису оцих термінів, яскраво відзначається факт, що Всеукраїнська Нарада поставила справу закінчень назов елементів на раціональній основі. Словник С. Зенкевича дає закінчення -ій всім елементам, що в латинській l мові мають закінчення -ium (поза двома вий-нятками: елементами Сr та W, зате вживає без закінчень усі інші назви. Таким чином елементи Nd, Se, Pd, Те, Ті, U, що не мають закінчень у словнику О. Курило та в російській практиці, мають назви на -ій у словнику Зенкевича.

У міжчасі міжнародна номенклятура розв'язала проблему закінчення -ium ще більше раціонально. За рекомендаціями Остаточних Правил МОХ з 1957 року (20) закінчення -ium дістає функціональне значення, а саме його слід вживати тільки для металів, але ніколи для типових неметалів. Послідовно номенклятурна Комісія МОХ постановила, що всі нововідкриті металічні елементи матимуть назву на -ium (ій). Із причин глибоко вкоріненої традиції, не змінюється покищо назов тих металічних елементів, що не мають в латинській мові закінчення -ium, а саме Ві, Co, Ni, Mn.

Мабуть неоспоримим є погляд, що творячи модерну українську номенклятуру ми повинні йти по лінії рекомендації МОХ, навіть коли інші народи через інерцію довготривалої традиції ще до цих рекомендацій не достосувалися. На ділі це означає впровадження декількох тільки змін у правопис елементів, вжитий у словнику Зенкевича. Так отже пропускаємо закінчення -ій по назвах трьох типових неметалів Не, Se, Те. Їх називаємо гель, селен, телюр, а не як досі: гелій, селеній і телюрій. Для елементу Не ще більше логічною видається назва гельон, що пов'язує його з назвами всіх інших членів групи інертних газів, до якої він належить: неон, арґон, кринтон, ксенон, радон.

Назву стибій для Sb, рекомендовану Зенкевичем в нашому проекті, залишаємо, хоч цей елемент має властивості металу і неметалу і тому міг би теж називатися - стиб.

Треба відмітити, що згідно з вище обговореним принципом, пишемо - ураній бо це здецидований метал (так само і в Зенкевича та в англійській і французькій мовах), а не уран (як у німецькій, польській та російській мовах). Послідовно пишемо - уранієва руда, а не ура нова руда. 

Back to TechNet Index ...


Please send comments, suggestions, and problem notices regarding this page to the Webmaster